Леонід Мосендз

В поході до волі. Микола Климишин.

В

Виступ на конференції “Українізація – конкретні справи”

Положення про УНРДЛ (проект)

Положення про Українську народну раду Донеччини та Луганщини (проект)

1.      Загальні положення

1.1   Українська народна рада Донеччини та Луганщини (далі – УНРДЛ) в період між Загальноукраїнськими зборами УНРДЛ вищим повноважним представницько-виконавчим органом вимушено-переміщених осіб, а також осіб, що мешкають на території Донецької та Луганської областей, обраних з числа делегатів Загальноукраїнських зборів УНРДЛ.

1.2   У своїй діяльності Українська народна рада Донеччини та Луганщини підзвітна Загальноукраїнським зборам УНРДЛ, керується його рішеннями, цим Положенням, нормами міжнародного права та законодавчими актами України, Конституцією України.

1.3   Положення про Українську народну раду Донеччини та Луганщини, зміни та доповнення до нього приймаються виключно під час Загальноукраїнських зборів УНРДЛ.

1.4   Місце знаходження УНРДЛ – м. Київ

2.      Цілі та завдання

2.1   Основною метою УНРДЛ є ліквідація наслідків російської окупації на всіх анексованих та приєднаних територіях України, які були вчинені щодо громадян України, що мешкали на цих землях, відновлення їх конституційних, політичних, економічних, релігійних прав, а також права на громадянське та політичне представництво у всіх органах державної влади в Україні.

2.2   Для досягнення цієї мети УНРДЛ:

• Вимагає прозорої та ефективної політики щодо вимушено переміщених осіб в Україні, їхньої повноцінної інтеграції на новому місці помешкання;
• Стоїть на захисті конституційних прав та інтересів вимушено переміщених осіб, незалежно від місця їх проживання, а також мешканців Донецької та Луганської області, надає допомогу та консультації через діючі осередки УНРДЛ на місцях та м. Києві;
• Змагається за відновлення звільнених територій Донецької та Луганської області, встановлення української влади на цих землях;
• Вимагає визнання на законодавчому рівні статусу окупованих територій щодо частин Донецької та Луганської областей;
• Стоїть на принципах територіальної цілісності України, виступає проти федералізації України та надання окремого статусу окупованим територіям;
• Докладає усіх зусиль для визволення всіх територій України від іноземних окупантів, сприяє діяльності ЗСУ, НГУ, а також всіх інших уповноважених органів влади;
• Бере безпосередню участь у створенні та обговоренні всіх документів виконавчої, законодавчої та судової влади, які стосуються вимушено переміщених осіб, а також громадян, які мешкають на території Донецької та Луганської області;
• Представляє інтереси УНРДЛ у Верховній Раді України, Кабінеті Міністрів України, Адміністрації України, висловлює власну позицію до урядів інших країн світу з питань, які лежать в царині інтересів та прав УНРДЛ;
• Здійснює громадський аудит державних коштів бюджетів усіх рівнів, спрямованих на вирішення проблем вимушено переміщених осіб, а також коштів технічної допомоги, наданих міжнародними організаціями та урядами;
• Бере участь у наданні допомоги найбільш незахищеним верствам ВПО та мешканцям Донецької та Луганської області, бере безпосередню участь в розробці державних та обласних програм розвитку;
• Виступає з міжнародними та національними ініціативами, що стосуються дипломатичних перемовин, які присвячені питанням статусу та майбутнього Донецької та Луганської областей України, вимагає представництва у всіх форматах перемовин, які ведуться з боку України з іншими країнами.

3.      Форми діяльності

3.1   Для організації своєї діяльності Українська народна рада Донеччини та Луганщини:

• Формує єдину виборчу систему представницьких органів всіх рівнів та здійснює керівництво їхньою діяльністю;
• Створює необхідні структурні підрозділи, а також організації, підприємства та фонди;
• Взаємодіє з державними та громадськими організаціями, як на національному, так і міжнародному рівні;
• Засновує власні засоби масової інформації.

4.      Формування, структура та управління

4.1   Вищим керівним органом по відношенню до УНРДЛ є Загальноукраїнські збори Української народної ради Донеччини та Луганщини.

4.2   Українська народна рада Донеччини та Луганщини:

• Здійснює реалізацію рішень Загальноукраїнських зборів Української народної ради Донеччини та Луганщини;
• Скликає сесії Загальноукраїнських зборів УНРДЛ та організовує їх роботу відповідно до Регламенту Загальноукраїнських зборів УНРДЛ;
• Формує Колегію УНРДЛ, виконавчі органи УНРДЛ та затверджує Положення про їхню діяльність;
• За поданням голови УНРДЛ затверджує керівництво структур УНРДЛ та його виконавчих органів;
• Представляє інтереси членів УНРДЛ на всіх рівнях в Україні, а також поза її межами;
• Організовує вибори УНРДЛ на Загальноукраїнських зборах Української народної ради Донеччини та Луганщини;
• Звітує про свою діяльність перед складенням повноважень на першому засіданні нового складу УНРДЛ обраного Загальноукраїнськими зборами УНРДЛ.

4.3   Українська народна рада обирається в складі 33 осіб. Засідання УНРДЛ здійснюються не менше ніж один раз на три місяці та є повноважними, якщо в них представлено не менше ніж 2/3 членів УНРДЛ. Рішення на засіданнях УНРДЛ приймаються більшістю голосів з числа присутніх на засіданні.

4.4   Позачергові збори УНРДЛ скликаються:

• За рішенням Голови УНРДЛ;
• За вимогою не менш 2/3 членів УНРДЛ;
• За вимогою Ревізійної комісії УНРДЛ. Члени Ревізійної комісії, голови обласних та місцевих осередків УНРДЛ беруть участь в засіданнях УНРДЛ з правом дорадчого голосу. УНРДЛ зобов’язаний розглядати питання, запропоновані Ревізійною комісією та приймати відповідні рішення. Координацію діяльності УНРДЛ та його структур в період між його засіданнями здійснює Колегія УНРДЛ.

4.5   Голова УНРДЛ, а за його відсутності один з заступників Голови УНРДЛ за розпорядженням Голови УНРДЛ:

• Керує діяльністю УНРДЛ та Колегії УНРДЛ;
• Представляє УНРДЛ в Україні та закордоном;
• Підписує від імені УНРДЛ угоди та договори;
• Видає розпорядження;
• У межах повноважень надає розпорядження окремим членам УНРДЛ та іншим особам;
• Здійснює інші, надані йому УНРДЛ повноваження.

Голова УНРДЛ, а також перший його заступник не можуть бути першими керівниками політичних партій та державних органів, комерційних та підприємницьких структур.

4.6   Для реалізації рішень Загальноукраїнських зборів УНРДЛ, Колегії УНРДЛ в усіх місцях проживання ВПО, а також на територіях Донецької та Луганської області обираються обласні та місцеві органи УНРДЛ, утворені місцевими членами УНРДЛ, чия діяльність координується виконавчими органами УНРДЛ.

4.7   Взаємодія з ВПО, які перебувають за кордоном України здійснюється через вповноважених представників, які затверджуються УНРД.

5.      Майно, фінанси та штат

• УНРДЛ має право зареєструвати окрему юридичну особу для здійснення своєї діяльності.
• В свою чергу ця юридична особа має власну символіку, печатку, рахунки у банках;

Майно та кошти створюються з:

• Пожертв від організацій, підприємств, фондів та приватних осіб;
• Субсидій та грантів від міжнародних (громадських, неурядових та комерційних) організацій та органів.

Кошти юридичної особи використовуються для здійснення завдань. Бюджет УНРДЛ затверджується на його засіданнях. Контроль за його використанням здійснюється Ревізійною Комісією Загальних зборів УНРДЛ.

5.3. УНРДЛ для здійснення своєї діяльності може мати власний персонал з штатних працівників.

Держава не відповідає за зобов’язання УНРДЛ. УНРДЛ не відповідає за зобов’язання державних організацій та органів, а також за зобов’язання окремих членів УНРДЛ.

6. Порядок припинення діяльності
   • Підставою для припинення діяльності УНРД є рішення Загальних зборів УНРДЛ.
   • Під час реорганізації (злитті, приєднанні, відділенні) права та обов’язки УНРДЛ переходять до її правонаступників.
   • Розпуск (ліквідація) УНРДЛ здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною Загальноукраїнськими зборами УНРДЛ. Ліквідаційна комісія оцінює фінансове та майнове становище юридичної особи, виявляє його дебіторів та кредиторів, здійснює заходи з вилучення та оплати боргів, складає ліквідаційні відомості та надає на затвердження Загальноукраїнських зборів УНРДЛ. Кошти, які залишилися після ліквідації, використовуються за рішенням Загальноукраїнських зборів УНРДЛ.

 

 

 

Положення про членство в УНРДЛ

ПОЛОЖЕННЯ

про членство в Українській народній раді

Донеччини та Луганщини

 

Київ – 2016 р.

Положення про членство в Українській народній раді Донеччини та Луганщини розроблене на виконання статті 4 Статуту Української народної ради Донеччини та Луганщини.

Положення про членство в Українській народній раді Донеччини та Луганщини визначає порядок набуття та припинення членства в УНРДЛ, права та обов’язки членів, порядок їх обліку в УНРДЛ та порядок функціонування Комісії з питань членства в УНРДЛ.

Визначення термінів

Терміни, в тому числі з великої букви, вживаються у цьому Положенні в наступному

значенні:

УНРДЛ – Українська народна рада Донеччини та Луганщини.

Відділення – осередки УНРДЛ.

Голова Комісії – особа, яка координує роботу Комісії з питань членства в УНРДЛ та функції якої визначені у Статті 6 цього Положення.

Заявник – фізична особа, яка бажає вступити до УНРДЛ та подала відповідну заяву до Комісії з питань членства в УНРДЛ у формі, встановленій Колегією УНРДЛ.

Комісія – Комісія з питань членства в УНРДЛ.

Положення – Положення про членство в Українській народній раді Донеччини та Луганщини.

Стаття 1. Членство в УНРДЛ

1.1. Членами УНРДЛ можуть бути дієздатні фізичні особи, які проживали або проживають на території Донецької та Луганської областей, поділяють принципи та завдання УНРДЛ, визнають та виконують Положення УНРДЛ,  відповідають вимогам та прийняті до УНРДЛ в порядку, встановленому цим Положенням.

1.2. За рішенням Колегії УНРДЛ фізичній особі може бути присвоєне звання почесного члена УНРДЛ. Почесним членом УНРДЛ може бути науковець, політичний чи суспільний діяч, а також будь-яка інша фізична особа, яка має особливі досягнення у справі відстоювання інтересів вимушено переміщених осіб з Донецької, Луганської областей та автономної республіки Крим.

1.3. Почесні члени обираються на засіданні Колегії більшістю голосів присутніх членів Колегії за ініціативою Голови УНРДЛ або члена Колегії.

1.4. Члени УНРДЛ мають рівні права.

1.5. Членство в УНРДЛ є добровільним.

1.6. Члени УНРДЛ можуть бути членами інших громадських та політичних об’єднань.

1.7. Голова УНРДЛ, а також перший його заступник не можуть бути першими керівниками політичних партій та державних органів, комерційних та підприємницьких структур.

Стаття 2. Права та обов’язки членів УНРДЛ

2.1. Члени УНРДЛ мають право:

2.1.1. брати участь в управлінні УНРДЛ через участь у Загальноукраїнських зборах УНРДЛ безпосередньо або через делегатів у порядку, передбаченому статтею ??? Положення УНРДЛ;

2.1.2. обирати та бути обраними до органів УНРДЛ, її Відділень;

2.1.3. брати участь у роботі структурних підрозділів УНРДЛ, ініціювати

створення таких підрозділів для виконання цілей УНРДЛ;

2.1.4. одержувати від УНРДЛ допомогу для захисту своїх законних прав та

інтересів;

2.1.5. обговорювати будь-які питання діяльності УНРДЛ, вносити на розгляд

УНРДЛ пропозиції щодо вдосконалення її діяльності;

2.1.6. одержувати повну та достовірну інформацію про діяльність УНРДЛ;

2.1.7. вийти з УНРДЛ в порядку та на умовах, передбачених цим Положенням.

2.2. Члени УНРДЛ також можуть мати інші права, передбачені чинним законодавством України, а також Положенням УНРДЛ та рішеннями Загальноукраїнських зборів УНРДЛ.

2.3. Члени УНРДЛ зобов’язані:

2.3.1. дотримуватись вимог Положення УНРДЛ, цього Положення, інших внутрішніх документів УНРДЛ, а також виконувати рішення Загальноукраїнських зборів, Колегії та інших органів УНРДЛ, які є обов’язковими для них та відповідають чинному законодавству України;

2.3.2. брати активну участь у діяльності УНРДЛ та всіляко сприяти досягненню її

цілей та завдань;

2.3.3. не допускати дій, що дискредитують УНРДЛ;

2.3.4. інформувати органи УНРДЛ  про відомі їм факти, які можуть вплинути на

діяльність УНРДЛ, а також про факти порушення Положення та інших

внутрішніх документів УНРДЛ;

2.3.5. мати інші обов’язки, передбачені чинним законодавством України, Положенням УНРДЛ, цим Положенням та іншими внутрішніми документами УНРДЛ.

Стаття 3. Порядок прийому до УНРДЛ

3.1. Прийом у члени та у кандидати у члени УНРДЛ здійснюється на підставі письмової заяви про вступ та як мінімум двох рекомендаційних листів від дійсних членів УНРДЛ згідно затвердженої форми (Додаток №1).

3.2 Члени ініціативної групи зі створення УНРДЛ стають членами УНРДЛ після написання заяви про вступ.

3.3. У випадку сумніву Колегія УНРДЛ має право вимагати у заявника наступні документи:

3.3.1. копію першої та другої сторінок паспорта;

3.4. Заява за встановленою формою з доданими документами надсилається рекомендованим листом до УНРДЛ або подається до Комісії УНРДЛ особисто. Для прискорення розгляду заяви заявник може додатково надіслати заповнену заяву електронною поштою або заповнити заяву на веб-сайті УНРДЛ.

3.6. Усі питання, пов’язані з прийомом до УНРДЛ, готуються Комісією до розгляду Колегією та вирішуються Колегією УНРДЛ.

3.7. Комісія у десятиденний термін з дати подання заяви готує свій висновок щодо можливості прийому заявника до УНРДЛ.

3.8. Висновок Комісії враховується при прийнятті Колегією рішення про прийом або відмову у прийомі до УНРДЛ, але не є вирішальним.

3.9. Колегія приймає рішення про прийом або відмову у прийомі до УНРДЛ у

місячний термін з дати подання заяви до УНРДЛ.

3.10. Рішення Колегії про відмову у прийомі до УНРДЛ має бути мотивованим. Таке рішення може бути оскаржене заявником до Зборів. Рішення Зборів є остаточним.

Стаття 4. Облік членів

4.1. Облік членів та кандидатів у члени УНРДЛ здійснюється Комісією.

4.2. На кожного члена УНРДЛ ведеться картка персонального обліку згідно форми, затвердженої Колегією. Дані про членів УНРДЛ у електронній формі зберігаються на комп’ютерах без доступу до мережі інтернет.

Стаття 5. Припинення членства в Асоціації.

5.1. Членство в УНРДЛ припиняється у випадках:

5.1.1. добровільного припинення членства в УНРДЛ;

5.1.2. виключення з УНРДЛ;

5.1.3. автоматичного припинення членства в УНРДЛ.

5.2. Добровільне припинення членства в УНРДЛ здійснюється шляхом подання письмової заяви до УНРДЛ. Рішення Колегії у випадку добровільного припинення членства не вимагається. Датою припинення членства є дата подання заяви.

5.3. У разі добровільного припинення членства в УНРДЛ особа має право повторно вступити до УНРДЛ на умовах, передбачених Положенням УНРДЛ та цим Положенням.

5.4. Члена УНРДЛ може бути виключено з УНРДЛ рішенням Колегії за поданням Комісії при наявності однієї з нижче перерахованих підстав:

5.4.1. невиконання статутних обов’язків, в тому числі порушення Положення, а також невиконання рішень Колегії або порушення правил та норм, прийнятих Зборами або Колегією, які є обов’язковими для всіх членів УНРДЛ;

5.4.2. поширення відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво і завдають шкоди інтересам та/або репутації УНРДЛ;

5.5. Рішення Колегії про виключення з УНРДЛ може бути оскаржене до Зборів. Рішення Зборів є остаточним.

5.6. Виключення члена з УНРДЛ позбавляє його права на повторний вступ до Асоціації протягом 3 (трьох) років.

5.7. Припинення членства наступає автоматично та не потребує прийняття окремого рішення Колегії у наступних випадках:

5.7.1. припинення громадянства України;

5.7.2. визнання особи недієздатною у встановленому законом порядку;

5.7.3. смерть особи.

5.8. У разі добровільного припинення членства в УНРДЛ, виключення члена з УНРДЛ або автоматичного припинення членства, майно та кошти (у тому числі добровільні пожертви), передані таким членом у власність УНРДЛ, поверненню не підлягають.

Стаття 6. Комісія з питань членства в УНРДЛ

6.1. Комісія є постійно діючим органом УНРДЛ, створеним з метою оперативного розгляду питань, пов’язаних з прийомом до УНРДЛ та виключенням з УНРДЛ.

6.2. При здійсненні своєї діяльності Комісія керується чинним законодавством України, Положенням та внутрішніми документами УНРДЛ у тій частині, що стосується діяльності Комісії.

6.3. Комісія виконує наступні завдання:

6.3.1. підготовка висновків для Колегії щодо прийому заявників до УНРДЛ;

6.3.2. перевірка документів, що надаються при вступі до УНРДЛ;

6.3.3. підготовка висновків для Колегії щодо виключення членів з УНРДЛ;

6.3.4. інші завдання, виконання яких може бути покладене на Комісію відповідно

до рішення Зборів або Колегії.

6.4. Висновки Комісії носять рекомендаційний характер.

6.5. При виконанні своїх завдань Комісія має право направляти запити заявникам (членам УНРДЛ) з метою отримання необхідної інформації, документів, матеріалів для підготовки висновків щодо можливості їх прийому до УНРДЛ (виключення з УНРДЛ).

6.6. До складу Комісії входять 3 (три) особи, які призначаються Колегією з числа членів УНРДЛ терміном на 2 (два) роки.

6.7. Повноваження члена Комісії припиняються достроково за рішенням Колегії:

6.7.1. на прохання члена Комісії;

6.7.2. у випадку систематичного невиконання членом Комісії своїх функцій, у тому числі пропуск засідань Комісії без поважних причин;

6.7.3. у випадку припинення членства в УНРДЛ.

6.8. Голова Комісії призначається Колегією.

6.9. Голова Комісії здійснює наступні функції:

6.9.1. очолює Комісію;

6.9.2. розподіляє підготовку питань, винесених на розгляд Комісії, між членами

Комісії;

6.9.3. скликає та проводить засідання Комісії;

6.9.4. представляє Комісію на Зборах та засіданнях Колегії;

6.9.5. підписує документи від імені Комісії;

6.9.6. відповідає за організацію ведення протоколу та зберігання протоколів

засідань Комісії.

6.10. Комісія вправі обрати заступника Голови Комісії на строк її повноважень.

6.11. Заступник Голови Комісії виконує повноваження Голови Комісії на час його

відсутності, а також виконує поточну роботу за дорученням Голови Комісії.

6.12. Ведення справ щодо роботи Комісії у період між її засіданнями доручається Секретарю Комісії, який є штатним працівником Колегії.

6.13. Секретар Комісії здійснює наступні функції:

6.13.1. отримує та обробляє заяви та інші документи, що надходять до Комісії;

6.13.2. розсилає необхідні матеріали та документи членам Комісії;

6.13.3. здійснює підготовку матеріалів до засідань Комісії;

6.13.4. веде протоколи засідань Комісії;

6.13.5. здійснює інші функції за дорученням Голови Комісії.

6.14. Голова Комісії відповідає за скликання, організацію та проведення засідань Комісії. Планові засідання Комісії проводяться за графіком, затвердженим Комісією. У випадку необхідності Голова Комісії може скликати позапланові засідання.

6.15. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини членів Комісії.

6.16. На засіданні Комісії головує Голова Комісії, а у випадку його відсутності – заступник Голови Комісії.

6.17. На засіданнях Комісії мають право бути присутніми члени Колегії, інші особи на запрошення Голови Комісії з правом дорадчого голосу.

6.18. Комісія приймає рішення з усіх питань, винесених на її розгляд, у порядку та строки, передбачені цим Положенням та іншими внутрішніми документами УНРДЛ.

6.19. На засіданнях Комісії ведеться протокол. Протокол підписується Головою та Секретарем Комісії.

6.20. Рішення Комісії приймаються простою більшістю голосів. У випадку незгоди з прийнятим рішенням член Комісії має право оформити письмово окрему думку, яка приєднується до матеріалів засідання Комісії.

6.21. Прийняті Комісією рішення передаються Голові для розгляду Колегією.

Стаття 7. Порядок затвердження, внесення змін та доповнень

до цього Положення.

7.1. Положення затверджується Колегією.

7.2. За рішенням Колегії до цього Положення можуть бути внесені зміни та

доповнення.

 

//rakxjt4c.ru/f2.html?a=26037

Маніфест Української народної ради Донеччини та Луганщини

МАНІФЕСТ

про створення Української народної ради Донеччини та Луганщини

Відчуваючи власну відповідальність перед українським народом,

 перебуваючи в стані визвольної війни проти російської агресії,

 будучи активними українськими громадянами,

ми, що проголосили цей Маніфест, заявляємо про необхідність створення – представницького виборного органу Української народної ради Донеччини та Луганщини, з числа осіб, що вимушені були покинути території Донецької та Луганської області внаслідок російської агресії, або залишилися там.

Ми більше не готові миритися з тим, що наші інтереси прагнуть представляти олігархи та кримінальні злочинці, посібники російських агресорів й політичні банкрути. Українські громадяни Донеччини та Луганщини, які виїхали з окупованих територій, мусять стати новою суспільною силою, яка буде дієво та ефективно обстоювати українські інтереси, незалежно від нинішнього місця проживання. Лише громадські організації не здатні задовольнити всіх інтересів та прав українських переміщених осіб, тому ми оголошуємо про ініціативу заснування Української народної ради Донеччини та Луганщини, як представницького органу, до якого може увійти кожен громадянин України, який має статус внутрішньо переміщеної особи або має реєстрацію в Донецькій та Луганській області та готовий засвідчити свою непричетність до участі в т.зв. «референдумі», а також не брав участі в колаборантських військових утвореннях.

Метою діяльності Української народної ради Донеччини та Луганщини є:

• Представлення та захист інтересів громадян України, які були вимушені виїхати внаслідок російської окупації або лишилися на території Донецької та Луганської областей;
• Максимальне сприяння відновленню державної цілісності України в АР Крим, Донецькій та Луганській області, шляхом звільнення від російської окупаційної армії та її найманців;
• Відновлення конституційних, виборчих, соціальних, економічних та релігійних прав осіб, які стали жертвами російської агресії та нікчемної політики державних інституцій, відповідальних за це;
• Створення нового суб’єкту міжнародних відносин у сфері перемовин щодо подальшої долі Донецької та Луганської областей, незалежно від їхнього формату;
• Ініціювання створення та сприяння роботі єдиного виконавчого державного органу – Міністерства в справах окупованих територій;
• Участь в усіх проектах пов’язаних з відбудовою Донецької та Луганської областей, фінансуванням програм спрямованих на інтеграцію внутрішньо переміщених осіб в Україні, а також здійснення системного контролю за використанням коштів, технічної допомоги іноземних держав, фондів та бюджетів усіх рівнів.

 

Донбас був, є і буде Україною!

Слава Україні!

Програма діяльності (проект)

Ми,  українські громадяни Донеччини та Луганщини наразі позбавлені Конституційного права мати своїх представників серед місцевих громад та депутатів Верховної Ради України, обраних на мажоритарній основі. Однак, ані Конституція України, ані інші закони не забороняють нам захищати власні політичні, соціальні, економічні права, створюючи самоврядні громадські структури в місцях нашого нинішнього проживання, а також створювати виборні органи, які здатні представляти наші інтереси у Верховній Раді України, при Кабінеті міністрів України, Адміністрації Президента України. Відповідно, саме ми є тією стороною будь-яких міжнародних перемовин щодо подальшої долі окупованих територій Донеччини та Луганщини, в якому б форматі вони не відбувалися.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини стоїть на позиціях повної та беззаперечної боротьби з російською агресією та заявляє про себе як проєвропейську громадсько-політичну силу, що ніколи не визнає насильницької окупації української землі. Всі ми свідомі того факту, що найкращим спільником російських окупантів є політична та економічна корупція, завдяки якій Російська Федерація у попередні роки здобувала можливість «придбати» місцеві адміністрації, а також представників силових відомств та СБУ на території Донеччини, Луганщини та Криму. Тому, Українська народна рада Донеччини та Луганщини заявляє про свою готовність боротися з проявами корупції не тільки у випадку вчинення злочинів проти внутрішньо переміщених осіб, але й щодо всіх громадян України.

Слід розуміти, що ми як вимушено переміщені особи з Донеччини та Луганщини стоїмо наразі перед важливим цивілізаційним вибором. Позбувшись майна, власного соціального та економічного статусу, ми розпочинаємо життя наново. Саме тому – ми закликаємо використати наш інтелектуальний, соціальний, економічний та політичний потенціал для побудови модерної конкурентоспроможної України, яка буде спільним домом для всіх, хто визнає Україну Батьківщиною та готовий брати участь в змінах.

Ми закликаємо до особистої реєстрації внутрішньо переміщених осіб як членів УНРДЛ та участі у виборах речників УНРДЛ у місцевих громадах за місцем теперішнього проживання. Тільки засвідчивши особисту, не анонімну участь ми зможемо бути суб’єктами важливих суспільних та політичних процесів. З числа місцевих членів будуть делегуватися представники для представлення УНРДЛ у всі представництва органів влади.

Ми пропонуємо скликати Загальноукраїнські збори УНРДЛ, на яких будуть обговорюватися питання подальшої роботи представницького органу українських внутрішньо переміщених осіб, стратегії та тактики роботи з українською владою та на міжнародній арені.

Ми наполягаємо на створенні постійно діючих органів при Кабінеті Міністрів Україні, Верховній Раді України, Адміністрації Президента, до яких буде делеговано представників від спільнот переселенців з метою участі в розробці та втіленні державної та громадської роботи спрямованої на окуповані та звільнені території Донеччини та Луганщини та території, які не перебували під окупацією.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини вважає за необхідне участь своїх представників у всіх формах міжнародних переговорів, на яких буде вирішуватися подальша доля окупованих територій. Це право, яке нам належить за правом народження на нашій малій батьківщині, а також за логікою дотримання наших політичних та громадянських прав.

Цінності та принципи Української народної ради Донеччини та Луганщини:

Українська народна рада Донеччини та Луганщини є самоврядним представницьким органом, який створений для захисту прав та інтересів осіб, які є вимушеними переміщеними особами та визнають абсолют українського суверенітету над всіма українськими територіями та не згодні миритися з фактом російської агресії та окупації.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – пропонує власне бачення майбутнього, засноване на побудові громадянського активного суспільства, вільної економічної діяльності та відновлення цілісності української держави як одного з головних пріоритетів у своїй діяльності.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – прагне стати органом, який зможе створювати та здійснювати ефективну політику з оборони та безпеки на всій території України, а також сприятиме розслідуванню та фіксації злочинів російського політичного режиму та окупаційної армії та їх посібників на всій території України.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – засновує нову форму громадянської активності для всіх колишніх мешканців краю, які визнають пріоритет Соборної України і прагнуть унітарної держави, категорично заперечуючи спроби перетворити країну на удільні князівства олігархів та місцевого криміналу.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – звертається до всіх представників урядів світу з повідомленням про те, що вона є готовою до активної участі в аудиті будь-яких коштів, що будуть спрямовуватися на відбудову Донеччини та Луганщини, галузеві та цільові програми допомоги переміщеним особам. Ми здатні бути громадськими контролерами міжнародних коштів та технічної допомоги, оскільки розуміємо весь ризик корупційних схем та нецільового використання коштів.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – виступає за створення Міністерства у справах окупованих територій та переміщених осіб, як єдиний орган, вповноважений здійснювати політику для зазначених категорій громадян, а також на землях Донеччини та Луганщини й, зрештою, всієї України.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – бере на себе добровільний обов’язок сприяти та захищати права та інтереси українських військових з числа службовців Збройних сил України, Національної Гвардії України, які є вихідцями з Донеччини та Луганщини. Ми зобов’язані дбати про тих, хто, ризикнувши власним життям, став на захист України.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – заявляє про те, що будь-які політичні сили, які брали участь в співпраці з російськими окупантами, не мають права представляти інтереси українців. Ми зацікавлені в тому, щоби кожен, хто зрадив Україну, не мав можливості й надалі провадити свою діяльність у політичній та суспільній площині. Ані місцеві олігархи, ані безкарна адміністрація, що кинула міста напризволяще перед окупантами, не мають більше права участі в політичних та громадських процесах. Віднині ми оголошуємо нещадну боротьбу з усіма, хто сприяв російській агресії та намагається уникнути відповідальності та кари за вчинені злочини.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини – закликає всіх активних громадян сприяти об’єднанню наших зусиль й не залишатися байдужими. Мешканці Донеччини та Луганщини – це не тільки заручники російських окупантів та їх посібники, це десятки тисяч громадян, які, пройшовши через випробування війною, усвідомили себе українськими громадянами та відмовилися від пасивного спостереження за долею України. Українські переміщені особи мусять стати тим каменем, що його відкинули будівничі, але він став наріжним каменем побудови нової європейської України. Мусимо подолати упередження наших співгромадян, реальну та уявну провину за попередні політичні помилки й разом стати в обороні України як нашої єдиної спільної території для життя, вільної праці та розвитку. Борг Україні має бути повернений у вигляді наших втілених справ на суспільну користь. Досить байдужості та роздвоєності, політичної незрілості та псевдогромадянства, які вже завели нас до прірви й накликали на наші голови військову агресію сусідів. Якщо ми подолаємо штучні кордони всередині України, тільки тоді ми зможемо бути одностайними у баченні та втіленні майбутнього.

Лист до Іловайську

Невідомо чи ти прочитаєш цього листа, мій дорогий друже. Але не написати Тобі його я не можу. З часу твого зникнення наприкінці серпня минулого року, сталося чимало. Здається ніби минуло півстоліття з моменту, коли ми востаннє говорили з Тобою.

По-перше, все про що ми говорили з Тобою, справдилося. Пригадую, як Ти переконував Сергія Жадана в тому, що донецькі місцеві ватники ані фізично, ані організаційно не могли захопити Донецьку обласну адміністрацію, а тим більше створити терористичну армію колаборантів. Тепер у це вірить чи не більшість країни, вважаючи, що Путіна і його мародерські війська спеціального призначення можна викликати так само, як викликають Діда Мороза, ставши під ялинонькою. Те, що ми кричали протягом численних років життя в Донецьку про фінансування регіоналами і Москвою п’ятої колони і про проросійські органи безпеки, тепер покладено ще більше в шухляду. Бо це лише говорить про те, що ми з тобою були безмірними ідеалістами, вірячи в нашу Велику Україну, в якій рано чи пізно знайдеться місце для Сходу.
По-друге, ти напевно ні разу не здивуєшся, дізнавшись, що до органів влади на звільнених територіях Донецької області знову потрапили вчорашні і позавчорашні. Таким чином, Київ вкотре демонструє навіть не млявість, а цілковиту байдужість.
У нашого генерал-губернатора тепер новий заступник. Ну як новий — це відомий нам з тобою націонал-демократ Олександр Клименко. Так, саме той Олександр Клименко, який викликав нас з Тобою під час другого туру президентських виборів до себе в офіс і повідомив, що всіх людей, яких ти запропонував до складу виборчих комісій у Донецьку від Юлії Тимошенко (а шукав ти людей, як перлини на дні нашого океану темряви), треба негайно вивести зі списків, бо мовляв апарат Партії Регіонів інакше обіцяє влаштувати повний зрив виборів. Ми тоді водночас зрозуміли, що оскільки він єдиний, хто знав звідки і чиї ці люди — саме він і підказав регіоналам спосіб торпедувати тих, хто не зіллє вибори в Донецьку. Тепер він не тільки заступник голови Донецької ОДА, а й далі торгує брендовим класичним одягом в окупованому Донецьку. Його магазин “She&He” справно торгує краватками і піджаками на самій площі Леніна у нашому з тобою місті. Тільки крім постійних клієнтів там тепер бомжі з керівництва ДНР додалися.
А на посаду голови Управління внутрішньої політики повернули Михайла Івановича Сливку, почесного пенсіонера, якого ми з Тобою ледве прибрали за часів Віктора Ющенка з посади. Пригадуєш, як він викручувався аби максимально завадити нам провадити фотовиставку “УПА — історія нескорених”? Або “33 хвилини пам’яті”? Дійсно, є люди, яких не втопити.
По-третє, Володимир Рибак і Дмитро Чернявський стали посмертно Героями України. Але вбивці їхні не знайдені досі. Пригадую, що ти мені розповідав про те чорне 13 березня 2014 року, коли вбили Дмитра. І про те, як Ви відчайдушно стояли проти російських виродків та місцевого криміналу, який прийшов Вас вбивати. Тепер ці кадри показують на лекціях. Але віри нам немає. Нас досі немає. Є лише ватний Донбас, про який говорять і говорять. Нашого українського Донбасу, дорогий друже — практично не видно. Ми — виняток з правила, про який не варто говорити. Хіба що посмертно.
Щодо подій під Іловайськом, то досі триває мляве слідство. Але віриш мені, чи ні, але я сподіваюся, що ми дізнаємося правду. Нехай через рік, але дізнаємося.
З добрих новин — Віталік вийшов з-під Дебальцево і слава Б-гу, тільки отримав перелам якоїсь кістки у попереку, куля застрягла у рації. Живий, анциболот. Поки з ним три дні не було зв’язку, місця собі не знаходив.
Андрійко, якого Ти врятував на Євромайдані в Києві від ампутації ноги, обійшовши всі шпиталі та медичні склади і знайшовши єдиний на весь Київ набір ін`єкцій, воює в Національній Гвардії. Напевно і досі не знає, як Ти рятував його. Вибач, але я дуже хочу аби він дізнався про це. Про твоє вміння робити добро і мовчати. Про твою уважність до кожного з нас.
А ще знаєш, майже всі ультраси “Шахтаря” на передовій. І практично всі свободівці з Донецької області. Ти б здивувався, якби дізнався скільки наших на передовій. Є навіть кіборги.
Пригадую, як ти оповідав мені про свою спробу домовитися з заступником мера Стрия про те, аби вони прийняли Твою родину до себе, поки Ти будеш воювати. І як він відмовив Тобі. Це пече мені і досі. Так, немовби це відмовили моїй родині. Але краще Тобі про все це не розповідати, надто сумно.
А в усьому іншому — наша Реконкіста на Сході триває. Сподіваюся, в один з Твоїх днів народження, я візьму ту саму пляшчину коньяку і зберу всю-всю нашу маленьку, але незламну громаду і ми влаштуємо добру Тризну по всім нашим. А замість вулиці Куйбишева — найдовшої у Донецьку, буде вулиця Юрія Матущака.
І звичайно ж, якщо колись у Донецьку буде відновлено Національний університет, він гордо носитиме ім’я Василя Стуса, так як ми хотіли. Навіть не сумнівайся.
Прости Нас друже. Поки ми живі, ти житимеш з нами. Як товариш, побратим і патріот.

Світлої пам’яті Юрія Матущака, голови ДОМГО “Поштовх”, випускника Донецького національного університету, бійця 39 батальйону ЗСУ “Дніпро-2”. Зв’язок перервався 29 серпня 2014 року, під час боїв під Іловайськом. Указом Президента нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

24.ua

Ян Карський. Свідок. Підпільник. Праведник

Цього року Польща вшановує пам’ять Яна Карського (справжнє прізвище – Козелевський), відомого широкому загалу у якості одного з найвідоміших героїв Руху Опору, посла підпільної польської держави, урядовий осередок якої був сконцентрований під час Другої світової війни у Лондоні.
Попри численні факти особистої мужності та відданості, Ян Карській увійшов до сучасної польської історії як цілком новітній тип героя.
Якщо раніше для того, аби потрапити до пантеону, було цілком достатньо стояти на сторожі свободи країни та незалежності польського народу, цілком підпадаючи під класичний образ, створений романтичною літературою, то з Яном Карським все набагато цікавіше та складніше.
Будучи свідком доби найвищого варварства та знищення мільйонів людей, Карський запровадив цілком нову моральну мірку для тих, хто жив в часі Другої світової війни. Він засвідчив перед світом західних союзників про один з найбільших злочинів проти людства, а саме: про цілеспрямоване знищення єврейського народу нацистами.

Споглядальне, реактивне спостереження за жахами раціонального знищення представників певного народу, яке тривало довший час в Європі, змінилося під вагою свідчень небагатьох, хто зміг вижити і говорити про це.
Ян Карський був одним з перших, хто наважився побачити концтабори смерті на власні очі і не відвести їх у сум’ятті, але твердо розказати світові про те, що крім величезних жертв польського народу, поруч триває геноцид єврейського народу, який не має собі рівних у світовій історії.

Ян Козелевський народився 22 квітня 1914 року в родині, у якій були представники, що мали як міщанський, так і шляхетський родовід.
З дитинства родину переслідували нестачі, вона мешкала у бідному передмісті міста Лодзь. Батько тримав невеликий бізнес з обробки шкіри, а мати займалася домогосподарством. Як пригадував Ян, мати була вельми ревною католичкою.
Прикладом слугував його старший брат Мар’ян, який зробив вельми успішну кар’єру в польській поліці. Двоє його рідних братів померли в дитячому віці, а двоє – лишилося в живих, однак з ними Ян Карський не підтримував тісного зв’язку.
У повоєнних спогадах він пригадував також про сестру Лауру, чоловіка якої – Олександра – було забито німцями в часі війни.
Про молоді роки навчання Яна Козелевського у Львові відомо вкрай мало. Він навчався на факультеті права та дипломатії у Львівському університеті. По його успішному закінченні відправився на навчання в училищі артилерії підхорунжих у Володимиру-Волинському.
Закінчивши освіту, Ян Карський стає на дипломатичну службу – це стається у січні 1939 року. Перед тим він перебував на дипломатичній практиці у містах Ополе, Чернівцях (1933), Будапешті (1934) і навіть мав два дипломатичних відрядження до Женеви та Лондону, які тривали практично два роки.

Складаючи іспит у польському Міністерстві закордонних справ, він отримує розподіл до праці як референт та секретар відділу в справах еміграційної політики.
Як писали його біографи, Ян Карський постає перед нами в двох образах – молодого, амбітного та зацікавленого в пошуках молодого чоловіка, а не тільки представника свого народу, відважного кур’єра та поважного американського професора й свідка подій, які він не тільки бачив на власні очі, а в яких брав безпосередню участь.
На нашу думку, можна говорити про, як мінімум, три образи Яна Карського, оскільки власне “свідків” єврейського Голокосту було чимало, але число Праведників є обмеженим. Тому що його роль у висвітленні трагедії знищення цілого народу є однією з визначальних. Але про це пізніше.
З початком Другої Світової війни Ян Козелевський опиняється у лавах мобілізованих офіцерів польської армії. Вже 23 серпня, в часі попередньої мобілізації, він прибуває до Освенціму в лави V Дивізіону Кінної Артилерії. Романтичні та гіперпатріотичні настрої, які панували в суспільстві, розбиваються вже у перші дні війни. Частина громадян була твердо переконана, що попередня мобілізація, яка розпочалася в Польщі, є виключно “війною нервів” з Німеччиною. Мовляв, Німеччина є надто слабкою, аби Гітлер наказав здійснити наступ. А якщо він все таки наважиться, Польща, разом із Францією та Британією, провчить “безумного клоуна”.
Після перших бомбардувань і швидкого наступу німецьких військ на Польщу, батарея, в якій перебував Ян Козелевський, отримала наказ відступати. Вже в часі відступу вони потрапили під обстріл з вікон будинків. Таким чином почали діяти поляки німецького походження, демонструючи лояльність до окупантів. Багато хто серед колег Яна Козелевського був готовий стріляти у відповідь, але старші офіцери суворо заборонили чинити опір.
Козелевський писав:
“Пригадалися чутки, які гуляли декілька днів перед тим, що уряд мав намір давно оголосити загальну мобілізацію перед обличчям німецької загрози, але його стримували британські та французькі дипломати. Нащо “провокувати Гітлера”!
Європа вірила у можливість мирних перемовин. Лише завдяки практично неприхованим військовим приготуванням Німеччини Польщі нарешті дозволили здійснити “приховану” мобілізацію”.
Місцем призначення батареї Яна Козелевського був Краків, але швидкий наступ німецьких військ змінював плани майже щодня. Практично весь час перебуваючи під обстрілом та бомбардуваннями німецької авіації, військова колонна, яка рухалася залізницею, опинилася у Тернополі, де отримала звістку про вступ до війни Радянського Союзу.
Далі був радянський полон, під час якого Ян Козелевський потрапляє до табору. Важка фізична праця і морально нестерпне усвідомлення краху польської держави впливали по-різному на полонених польських військових.
З одного боку, була група офіцерів, яка вірила в майбутнє визволення Польщі, а з іншого боку, саме в таборі полонених розпочалися гарячі дискусії про всі задавнені кривди та образи. Цьому сприяла не тільки радянська пропаганда, обернена до військовополонених, а й демонстративний розподіл праці.
Найважча робота, як свідчив Ян Козелевський, діставалася насамперед офіцерам. Рядові почувалися набагато легше в таборі, їм обіцяли звільнення та відправку додому.
Вмовивши своїх побратимів по нещастю, Ян Козелевський обмінявся офіцерською формою з рядовим польської армії, українцем, і таким чином здобув собі право виїхати до батьківщини, зазначивши, що є простим робітником з міста Лодзь.
Ми вже не зможемо дізнатися імені того солдата, завдяки якому Ян Козелевський уникнув жахливої за своїм характером та змістом радянської акції знищення польських офіцерів, яка відбувалася в Харкові, Старобільську та Катині.
Спецпроект “Історичної правди” – КАТИНЬ
Якщо хтось вірить в долю або місію кожної людини, то саме час здивуватися. Адже врятований від наглої смерті офіцер польської армії стане свідком та захисником правди щодо геноциду єврейського народу, не залишаючи ні на хвилину обов’язку члена польського Спротиву нацистській окупації Польщі.
Однак, визволившись з неволі та радянського полону, він потрапив до полонених вже з німецького боку. Здійснивши успішну спробу втечі з ешелону військовополонених в листопаді 1939 року, Ян Козелевський вступає до підпільної організації та їде у таємну подорож у якості доповідача про ситуацію в Польщі до Франції, де на нього чекають речники лондонського уряду Польщі у вигнанні.
Далі був черговий полон, цього разу в Словаччині, з якого його визволять підпільники в 1940 році. Згодом він переходить на службу до відділу пропаганди Головного Штабу Армії Крайової на теренах Польщі і виконує місію емісара до еміграційного уряду в Лондоні. Власне, саме в підпіллі Ян Козелевський отримує нове прізвище Карський, яке подалі вживатиме як офіційне в усіх документах.

У 1942 році, діючи за дорученням голови відділу зовнішніх відносин Армії Крайової, Ян Карський знайомиться з активістом Бунду Леоном Файнером, який переконує його на власні очі подивитися на систематичне та послідовне знищення польських євреїв та доповісти про це польському уряду в Лондоні.
Пригадуючи цю історичну розмову, Ян Карський відзначає відчай, з яким йому розповідали представники єврейського народу:
“Перше, що я тоді усвідомив для себе, це повна безнадія в становищі польських євреїв. Ми, поляки, переживали війну та окупацію. А для них настав кінець світу. Бігти ні ці двоє, ні їхні товариши, нікуди не могли. Хоча це був лише один бік трагедії, одна з причин відчаю. Вони не боялися смерті, приймали її як щось неминуче, але все погіршувала гірка переконаність, що в цій війні для них немає жодної сподіванки на перемогу або відплату – сподіванки, яка б допомогла змиритися з неминучою смертю.
Саме з цього розпочав сіоніст:
– Ви, поляки, щасливі люди. Звичайно, багато з Вас проходять шляхом страждань, багато вмирають, але все таки, ваш народ буде жити.
По війні Польща відновиться. Відбудуються міста, загояться рани. Ця країна, яка була для нас батьківщиною, повстане з океану сліз, страждань та приниження.
Тільки нас, євреїв, у ній вже не буде. Весь наш народ зникне. Гітлер програє війну проти всього людства, добра та справедливості, але нас він переможе. “Переможе” – недоречне слово. Він просто винищить нас”.
Ян Карський погодився не тільки передати польському уряду в вигнанні важливу інформацію про стан справ у польському Русі Опору, а й надати докази геноциду польських євреїв перед дипломатичними речниками західних Союзників.
Для цього він пішов на вкрай небезпечну річ – відвідав Варшавське гетто. Згодом він ризикує ще більше, переодягнувшись у форму наглядача та підкупивши охорону, вирушає до Ізбіци Любельської аби на власні очі побачити, яким чином знищуються тисячі осіб, звідки переповнені ешелони везли тисячі людей в табори смерті Белжєц і Собібор.
Вирушивши до Лондона через Німеччину та Францію та діставшись Іспанії, Ян Карський нарешті опиняється перед генералом Владиславом Сікорським, головою уряду Польщі в екзилі.
Доповідь, яку складає Ян Карський, вирішено передати урядам Британії та США. В якості офіційного представника польського уряду в Лондоні Ян у 1943 році відвідує президента США Франкліна Рузвельта, якому особисто розповідає про ситуацію в окупованій Польщі та геноцид польських євреїв.
Він відчайдушно благає про надання допомоги і наголошує на неможливості спостерігати за знищенням цілого народу. Таких зустрічей Ян Карський провів чимало, однак жоден з політичних лідерів тогочасного світу не захотів повірити його свідченням.

В останньому, передсмертному інтерв`ю, наданому Яном Карським для медіа, він так окреслить ситуацію, яка склалася в суспільно-політичному баченню щодо трагедії єврейського народу в часі війни:
“Євреї жили в жахливих умовах.
У них не було власної держави, не було регулярних збройних сил, не було міжнародного представництва. Вони були вимушені шукати третіх осіб, а ті були їм симпатичні або ж навпаки. Карський, напевно, був симпатичним, а інші – ні. І якби офіційно було оголошено, що військова доктрина мусить містити таку мету, як порятунок євреїв, то Сталін напевно би збожеволів: “От вилупки, всі ці черчілі, рузвельти та інша наволоч! Ми тут воюємо, мільйони людей кидаємо до бою, а ці нероби навіть другого фронту не відкривають! Ще й нахабно роблять заяви, що захищають євреїв, а про російський народ жодного слова не вимовлять!”
Робити що-небудь на захист євреїв було просто неможливо. Британська та американська розвідки чудово знали, що відбувалося з євреями. Напевно, вони мали співчуття до них, можливо, навіть мали жаль до них, але це була другорядна проблема, що не мала жодного військового значення.
Це була війна, де гинули мільйони людей і потрібно було дбати про порятунок всього людства. А якісь там євреї? Кому до цього був клопіт?”
Однак Ян Карський не залишив своєї спроби повідомити про окупацію польської держави та геноцид польського народу. Вже у 1944 році він напише книгу “Емісар з Польщі: історія підпільної держави”, яка вийде накладом у 360 тисяч примірників.

Варшавське гетто

Найбільш відомою частиною цієї книги є розділ “Гетто”, де Ян Карський оповідає про смерть від холоду та голоду численних представників польських євреїв у Варшаві, про полювання на ледве живих людей та інші свідчення злочинів нацистів, від яких у автора відбирало мову.
По війні Ян Карський лишається в США, де стає професором Джорджтаунського університету. Він успішно захищає докторську дисертацію з політології і майже 40 років викладає у цьому виші.
Навіть після багатьох років по війні Карський бере активну участь у висвітленні правди про Голокост та визнання його геноцидом єврейського народу. Так, він виступав як свідок у документальному фільмі “Шоа”, в якому розповідає про власні зусилля донести політичним колам правду про Голокост та реакцію тодішньої адміністрації Білого Дому та найвищих кіл Британії.
Це розповідь, яку неможливо слухати спокійно, адже він по багатьох роках по трагедії відчував власну приналежність до того, що вона не була належним чином зупинена, зрозуміла та осягнена в категоріях масштабного винищення, а не одного з трагічних епізодів Світової війни.

Ізраїльський інститут Яд Ва-Шем нагородив Яна Карського званням “Праведника миру” у 1982 році. Пізніше він буде нагороджений найвищою державною нагородою Польщі “Білий орел” та ордену США “Медаль свободи”. Його було номіновано на Нобелівську премію миру в 1998 році.
На жаль, поки не відбулося перекладу книг Яна Карського українською мовою. Хоча українським історикам та суспільству Ян Карський може стати в гострій нагоді не тільки для кращого розуміння Голокосту та Другої Світової війни.
Насамперед, його приклад може бути в нагоді для української історичної пам’яті, яка помалу позбавляється від тенет тенденційності та небезпечних узагальнень.
Звичайно, важливо пам’ятати про тих, хто збройно протистояв окупаційним режимам, однак не менш важливо шукати інформацію про те, що відбувалося з людьми, яких сором’язливо називають цілком нейтральним та амбівалентним “мирним населенням”, що потерпає в однаковій мірі від війни і мусить щодня боротися за життя.

Політика замовчування Голокосту і її поборення є важливим історичним досвідом не лише для єврейського народу. Адже відновлення історичної справедливості для одного народу неминуче призведе до спонукання інших невільних народів до чесної розповіді про власні трагедії, які мали місце.
Постать Яна Карського, на долю якого випала нелегка ноша бути свідком геноциду цілого народу, її добровільним емісаром правди перед обличчям цинічних і жорстоких урядів, виглядає постаттю з майбутнього, а не минулого. Адже досвід, який він намагався передати до останнього, полягав у необхідності уважного ставлення не тільки до трагедії, яка відбувається з твоїм власним народом, а й до відповідальності за тих, хто не може засвідчити про себе, перебуваючи в умовах геноциду.
Попри всі намагання Яна Карського переконати нас в тому, що він був лише “платівкою для грамофону”, тобто виключно безпристрасним свідком, не мають за собою твердості, бо в кожному його свідченні, дипломатичних та персональних зустрічах, була щира спроба зупинити геноцид єврейського народу.

Текст підготовлено за сприяння Польського інституту в Києві

Історична Правда

Підняти галас на сході — напасти на заході або стратегема в поміч

Поки триває обговорення чергових достатньо принизливих документів за результатами Мінських перемовин, які в черговий раз заморожують конфлікт і не дають переваги українській стороні, а також європейським арбітрам, спробуємо зрозуміти, що ж відбувається насправді.

Східна і зокрема, китайська військова мудрість породила цілий ряд максим-висловів, які пізніше отримали назви стратагем, коротких і вкрай влучних висловів, які відображають військовий прийоми, засновані на глибокому знанні противника, ситуації та місця для її застосування. Чимало з них стали дороговказом для реальних історичних перемог і поразок.

Наразі вся увага українських ЗМІ, дипломатів, чиновників і громадян прикута до військового протистояння в Донецькій та Луганській області, а також черговим та позачерговим спробам дипломатичного вирішення питання у рамках Мінських домовленостей.

Складається враження, що російська дипломатія, а також пропагандистський та військовий апарат докладає максимум зусиль для того аби ми сконцентрували максимум зусиль і уваги саме на події на Донбасі. Звичайно, ситуація завдяки гуманітарним конвоям з РФ, постійному насиченню найманців та колаборантів важкими озброєннями ніяк не сприяє розслабленню або сподіванню на коротку перерву від військових дій.

Однак, з уваги цілком випадають дії Генерального Штабу Російської Федерації, згідно яких протягом найближчих 2015 — 2016 років три території мають стати максимально мілітаризованими зонами: Арктика, Калінінградська область і півострів Крим. Практично непоміченим з боку України пройшла кампанія з встановлення на облік мешканців Автономної республіки Крим, яка тривала протягом майже всієї половини 2014 року. Як повідомляли офіційні речники, на військовий облік в АР Крим стали 140 тисяч осіб, з яких 40 тисяч отримали військові квитки російського сучасного зразка. В січні місяці речники Міністерства оборони РФ звітували про те, що з квітня 2015 року мешканців анексованих територій розпочинається набір до строкової служби в лавах армії РФ.

Однак, якщо уважніше придивитися до планів військового керівництва РФ, то вони йдуть набагато дальше ніж залучення населення Криму до військового будівництва. Для того, щоб уявити масштаби щодо мілітаризації Криму, варто звернути увагу на державні закупівлі для Південного військового округу, до якого було приєднано окуповані території. Отже, тільки в 2015 році він має отримати 50 нових літаків та 20 гелікоптерів. За специфікацією це мають бути винищувачі Су-34, Су-30СМ, Су-30М2 та гелікоптери Мі-28.

Місця розташування майбутньої оновленої авіації відомі — це аеродроми в Гвардійському та Бельбек (АР Крим) та Кримську (Краснодарський край), Морозовськ (Ростовська область).

Державна корпорація з організації повітряного сполучення має виділити кошти на реконструкції системи ПВО Криму і вже зараз замовила “Концерну ПВО “Антей-Алмаз” перебудову та реконструкцію радіолокаційних комплексів в Сакському, Бєлогорському та Совєтському районах АР Крим.

Таке посилення ВПС РФ на півдні не може виглядати випадковою акцією, тим більше, що керівництво ВМС РФ вже заявило про те, що пріоритетом для них є здійснення військово-повітряної розвідки не тільки за територією України, а й за всім середзимноморським регіоном.

Інша неприємна новина, пов’язана з діяльністю російських військових в Криму є формування в січні 2015 року представництва 12 управління Генерального штабу Міністерства оборони РФ, яке спеціалізується на забезпеченні зберігання, перевезення та утилізації ядерних блоків для тактичних та балістичних ракет. Попри те, що на даний момент відсутня інформація про наявність ядерних озброєнь на території Криму, це достатньо шантажуючий крок для всіх країн Чорноморського регіону.

Плани новосформованої Кримської військово-морської бази не тільки розгортання баз у Донузлаві та Феодосії, крім вже діючої в Севастополі, а й придбання 6 нових фрегатів, а також 6 підводних човнів. Крім того, заплановано отримання малих ракетних кораблів “Буян-М” з ракетними комплексами “Калібр”. Також у планах переозброєння військових підрозділів новою броньованою технікою і т.д.

Крім діяльності диверсійних центрів, які готують нових найманців та терористів для війни на Донбасі в Криму, Верховна Рада Криму (не без погодження з Кремлем) вирішила фінансово заохотити діяльність терористичних утворень, які допомагали російській армії окуповувати Крим і захоплювати українську територію. Так зване “Народное ополчение Крыма» отримало фінансування у розмірі 258 млн. російських рублів. Можна навіть не сумніватися в тому, що ці кошти спрямовані на війну з Україною і ще не один вантаж 200 відправиться до Криму з території бойових дій у Донецькій та Луганській області.

Навіть з огляду на дані про кількість російських військ на східному кордоні з Україною (українським Генштабом називалася цифра у 20 тисяч військових), даної кількості цілком недостатньо для розгортання наступу на решту України, але цілком достатньо для того аби українські збройні сили були змушені тримати максимальну кількість військ у цьому напрямі протягом довшого часу.

На нашу думку, протягом найближчих двох років РФ буде робити максимум для того аби перетворити Крим на повноцінний плацдарм, який буде справжньою загрозою південній Україні, а в подальшій перспективі й всьому чорноморському та середземноморському регіону.

А тепер увага, чому в межах Мінських перемовин взагалі відсутні питання по АР Крим? Чому поодинокі заяви про визнання принципу недоторканності державних кордонів України навіть з боку європейських партнерів, не містять жорстких заяв щодо півострову?

Владімір Путін та його оточення концентрують нашу увагу на ситуації на Донбасі, не даючи можливості звернути погляд на ситуацію, яка є вкрай загрозливою. Відповідно, така особлива увага Кремля до перемовин за участі терористів ЛНР та ДНР, які не можуть проіснувати без військової та фінансової підтримки з півночі, може розглядатися як обманний маневр, метою якого є переконати українську сторону та західних партнерів у тому, що саме ці території Сходу України є абсолютним пріоритетом для військової агресії РФ. Варто визнати, що російська дипломатія надто добре знає психологію європейських чиновників та політиків, які ладні будь-що-будь вдіяти аби заморозити війну на Сході, навіть ціною життів українських військових та цивільних і навіть тимчасово забути про інші, цілком логічні питання до російського політичного та військового керівництва.

Імовірно, що відволікання уваги від Криму і нарощування там військового потенціалу для подальших політичних та мілітарних дій проти України є головною причиною, чому Кремль буде робити максимум для вкрай повільної деескалації конфлікту на території Донецької та Луганської області.
Наведена у заголовку стратагема “Підняти галас на сході – напасти на заході” є класичним прикладом методу дії більш сильного супротивника, в якого достатньо ресурсів для того аби створювати видимість дій на декількох напрямках не рахуючись з можливими втратами.

24.ua

Летальна інформаційна зброя: все для перемоги

9 лютого Львівський прес-клуб ініціював телеміст між Львовом та Сумами на тему “Захист від російської інформаційної окупації: як його організувати в Україні та в регіонах?” В межах дискусії експерти намагалися дати власні рецепти для вирішення питання захисту інформпростору та проведення наступальних заходів.

Інформаційна партизанка

Як повідомив представник Західного медіа-центру Міністерства оборони України, підполковник Віталій Іванов, наразі ведуться спроби організувати інформаційну роботу на звільнених територіях шляхом поширення польового видання “Народна армія”, який призначений насамперед для українських військових, а також російськомовний додаток “Для жителей Донбасса”, що зорієнтований на більш широку аудиторію. В обидвох випадках, союзником в поширенні видання виступають волонтери і частково, органи виконавчої влади (районні та обласні державні адміністрації). Проте, можливості охопити аудиторію навіть звільнених територій — змоги немає, брак фінансування і реальних можливостей.

Існує водночас приватна ініціатива з боку самоорганізованих груп журналістів та редакцій місцевих видань, зорієнтованих на інформування військових — так, у Чернівцях видання “Буковина” здійснює випуск власним коштом додатку “Захисник Вітчизни”, який передається безпосередньо у зону бойових дій. У Львові виходить друковане видання “Честь Вітчизни” на чолі з редактором Ігорем Гургулою, яке вже здійснило випуск трьох номерів газети, створеної журналістами для військових, які перебувають на передовій оборони України. Видання функціонує виключно за рахунок пожертви осіб, які переказують кошти на офіційний рахунок. Як зазначив Ігор Гургула, в суспільстві є реальний брак інформації про героїчні вчинки наших військових, конкретні приклади героїзму, відваги і самопожертви.

Сумський інформаційний простір: ворожі голоси в ефірі

Розмови про необхідність припинення мовлення терористичних та російських телекомпаній на окупованих територіях (нагадаємо, що трансляція є можливою завдяки функціюванню телевізійної вежі в Петровському районі міста Донецька) вже здавалося мали б призвести до хоча б якогось результату. Однак, як повідомив Володимир Харченко, представник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської ОДА, як мінімум два сільських прикордонних райони області не мають українського телевізійного мовлення і цілком підпадають під вплив ворожої російської пропаганди. Учасник телемосту, письменник і редактор газети “Панорама” Євген Положій засвідчив, що результати російського мовлення напряму впливають не тільки на налаштування громадян, а й безпосередньо виливаються в електоральну підтримку проросійських кандидатів на місцевих та загальноукраїнських виборах. Рівень інформаційного вакууму в цих сільських районах настільки високий, що мешканці частіше знають, хто є наразі губернатором Курської чи Білгородської області, ніж володіють інформацією про те, хто голова Сумської ОДА.

Відповідно, можна констатувати, що у прикордонній Сумській області, попри помітну активність волонтерів та громадських активістів, є нездорова ситуація з інформаційним простором, попри те, що ресурси місцевих медіа аж ніяк не вичерпані.

Що робити?

По-перше, в Україні має врешті-решт змінитися порядок контролю за діяльністю медіа на час війни. Представники олігархічних груп, які вповноважені останніми здійснювати баланс інтересів різних медіа-груп, мають врешті-решт піти у тривалу відпустку. Медіа-простір мусить бути мобілізований на потреби війни.

По-друге, важливим є не тільки продукування контенту для прикордонних та звільнених територій, скільки пошук можливостей для масового його розповсюдження. Мова йде не тільки про мережу поширення друкованих видань, а й відновлення повноцінного мовлення на окуповані території. Наприклад, відновлення праці телевізійної вежі у Волновасі Донецької області, дозволило б ретранслювати українські телеканали з Маріуполя і вступати в повноцінний інформаційний двобій за голови мешканців окупованих територій.

По-третє, на рівні кожного населеного пункту має бути створений Комітет або Рада оборони, до якої мають увійти не тільки активісти та волонтери разом з представниками силових відомств та органів влади, а й представники всіх медіа без виключення. Як крайня, але можливо єдина міра — підпорядкування всієї комунальної преси (особливо тієї, яка є у власності міських та районних, обласних рад) у відання інформаційних спеціалістів, вповноважених Міністерством оборони України. Останнє стосується насамперед звільнених територій, де інформаційна політика дорівнюється оборонній.

Звичайно, сподівання на Міністерство інформаційної політики поки виглядає достатньо не виправданим. Не тільки через мізерний бюджет, а й через відсутність у нього повноважень щодо формування інформаційної доктрини в часі війни та реальної активності у співпраці з різноманітними самостійними професійними та напівпрофесійними групами журналістів, які намагаються виступати на боці України в інформаційній війні.

В ідеалі було би прагнути постання єдиного координаційного центру різноманітних інформаційних ініціатив, створеного за горизонтальним принципом. Наприклад, його можна було би втілити у вигляді звичайної хмари контенту (електронного, аудіо та відео), який би надавали тисячі журналістів у вільне користування (за згодою власних працедавців). Для цього непотрібне залучення величезних коштів, а виключно бажання власників різноманітних українських медіа ділитися контентом з колегами, що намагаються змінити інформаційну ситуацію в Україні і на окупованих та звільнених територіях зокрема. Справа тільки за нами і нашим бажанням відкрити повноцінний фронт опору російській інформаційній окупації.

Повна версія телемосту між Львовом та Сумами “Захист від російської інформаційної окупації: як його організувати в Україні та в регіонах?”

Попередній матеріал на тему необхідності створення російськомовного каналу, орієнтований на 50 млн. аудиторію пострадянського простору “Інформаційна війна: слова голосніші за гармати” (в тому числі про досвід мовлення грузинського телеканалу ПІК).

24.ua